Дитинство – найважливіший, самобутній і неповторний період у становленні особистості. Саме в цей час дитина формується фізично, психічно й інтелектуально, набуває необхідних знань, умінь, навичок. І саме в цей період вона потребує найбільшої уваги і захисту.

Діти – це майбутнє кожної держави. А тому фізичні та емоційні травми, які вони переживають, обкрадають суспільство та усіх його членів зокрема. Жорстоке поводження з дітьми, нехтування їхніми інтересами не лише завдає непоправної шкоди їх фізичному здоров'ю, але й тягне за собою важкі психічні та соціальні наслідки. У більшості дітей - жертв насильства з’являються серйозні відхилення в психічному, фізичному розвитку, в емоційній сфері.

Можна виділити наступні типи жорстокого поводження з дітьми:

жорстокі фізичні покарання, фізичні знущання, побиття (побиття, штовхання, спроби задушити, викручування рук та ін.);

дитина є свідком знущань над іншими членами сім‘ї (батько б‘є чи ґвалтує матір у присутності дітей, "погану” дитину фізично карають у присутності "хорошої” дитини, дитина є свідком фізичних знущань над іншою людиною, що не є        членом її родини та ін.);

сексуальне насильство, інцест (гвалтування, нав’язування сексуальних стосунків, сексуальні дотики/поцілунки, інцест (кровозмішення), показ порнографії, залучення дитини до виготовленні порнографічного продукту та ін.);

використання привілеїв дорослих (поводження з дітьми як з рабами чи слугами, покарання, поводження, як з підлеглими, поводження як зі своєю власністю, відмова повідомляти про рішення, що стосуються відвідин та опікунства);

залякування (використовування свого росту, розмірів та сили, навіювання страху за допомогою розповідей, дій, тестів, поглядів, крики, стресогенна поведінка, жорстокість щодо інших істот);

погрози (кинути дитину, самогубства, заподіяти фізичної шкоди, заподіяти шкоду іншим людям, тваринам, рослинам, розлюбити дитину, силами зла, що покарають дитину та ін.);

використання громадських установ (загроза покарання Богом, судом, міліцією, школою, спецшколою, притулком, родичами та психіатричною лікарнею);

ізоляція (контролювання доступу дитини до інших людей: бабці/дідуся, однолітків, братів/сестер, батька/матері, інших людей, контролювання перебування дитини у помешканні, заборона виходити з дому, контролювання спілкування дитини з друзями, аж до перешкоджання спілкування за допомогою Інтернету, закривання дитини у коморі, сараї чи туалеті, чи у будь-якому закритому приміщенні вдома, в школі..., обмеження спілкування з дитиною, аж до повного ігнорування у спілкуванні);

емоційне насильство (приниження, використання скарг);

використання дітей в якості довірених осіб, крики; непослідовність, присоромлення дитини, використання дітей у конфліктах між батьками, "торгівельна” поведінка одного з батьків щодо любові до дитини);

економічне насильство (незадоволення основних потреб дитини, відмова чи зволікання у виплаті аліментів, занижений розмір державної допомоги одиноким матерям та багатодітним сім‘ям, повна відмова дитині в грошах, контролювання дитини за допомогою грошей, протрачання сімейних грошей, відмова дитині у підтримці, використовування дитини як засобу торгу при розлученні, нав‘язування дитині економічно обмеженого способу проживання без існуючої для цього необхідності, примушування дитини важко працювати).

Жорстоке поводження з дітьми в подальшому формує з них соціально-дезадаптованих людей, не здатних створювати повноцінну сім'ю, бути гарними батьками, а також є поштовхом до відтворення жорстокості по відношенню до власних дітей.

Виховання в умовах насильства в сім'ї дає нові покоління діячів - викладачів, керівників, депутатів та працівників різних установ, - схильних до нього у різноманітних сферах життя, навіть у світовому масштабі.

Як же запобігти дитячим психологічним травмам?

Перш за все, це відмова у визнанні, невіра в дитину, неприйняття її. Наприклад, у сім'ї до одного з дітей часто ставляться не так, як до його сестер та братів: «Ось Саша у нас гарний хлопчик, а ти, незграбо, постійно потрапляєш у якісь пригоди...» А такою пригодою може бути всього-навсього розбита склянка або розлите молоко. А душа дитини в цей момент глибоко травмується.

Часто батьки опускають дитину з більш високого рівня самооцінки на більш низький простими словами: «дурень», «телепень», «бовдур»... Особистість знецінюється. Особливо небезпечно робити це в присутності сторонніх. У всіх випадках травмування такі слова -„ярлики" глибоко проникають у душу дитини. У неї з'являються оціночні судження: «Я погана», «Я нерозумна», «Нікому я не можу подобатися». Спочатку дитина думає так про себе зрідка, потім все частіше, потім це перетворюється у впевненість та стає нормою поведінки.

На жаль, у нас ще існують такі психологічні моделі стосунків між людьми, за яких ми не кажемо дитині: «Яке щастя, що ти у мене є!», «Як я тебе люблю!», «Ти у мене найкращий».

Психологічно травмовані діти часто справляють враження злих, нещасних. Нерідко вони навіть відчувають потребу втекти куди-небудь.

Право дитини на захист від усіх форм насильства гарантує стаття 10 Закону України «Про охорону дитинства», в ній, зокрема, вказується, що дитина має право особисто звертатися у відповідні структури по захист.

Законодавством закріплено перелік органів і установ, які займаються попередженням жорстокого поводження з дітьми та приймають заяви про такі випадки:

- відділ у справах сім'ї, молоді та спорту;

- кримінальна міліція у справах дітей органів внутрішніх справ;

- служба у справах дітей;

-центр  соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді

- органи виконавчої влади,

- органи місцевого самоврядування, і інші державні органи.

Представники цих органів приймають усні або письмові заяви про випадки жорстокого поводження з дітьми, випадки насильства над дітьми або про погрози щодо їх вчинення.