В Україні щороку в тиждень, що включає 10 грудня – проводиться Всеукраїнський тиждень права. Адже саме 10 грудня в світі відзначається День прав людини на честь проголошення Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 році Загальної декларації прав людини.

Саме 10 грудня 1948 року Генеральною Асамблеєю ООН прийнято Загальну декларацію прав людини, яка є основою міжнародних стандартів у сфері прав людини. Декларація складається з преамбули і 30 статей. Це, в деякій мірі, конкретизація і розвинення Статуту ООН, згідно з яким держави зобов’язалися співпрацювати «у заохоченні і розвитку поваги до прав людини і основних свобод для всіх, без розрізнення раси, статі, мови, релігії».

Так, уперше в історії було визначено коло основних прав і свобод людини. Крім основних прав людини, Загальна декларація прав людини докладно перелічує політичні і громадські права і свободи людини, а також права в економічній, соціальній і культурній сферах. При цьому, на Загальній декларації прав людини, яка має декларативний (рекомендаційний) характер, ґрунтується значна кількість міжнародних договорів з прав людини, які мають обов’язковий характер та є частиною національного законодавства України.

Цей день знаменує не тільки день прийняття Загальної декларації прав людини, але й важливий крок вперед на шляху людського прогресу та є особливим етапом у розвитку і поширенні прав людини.

Всеукраїнський тиждень права має на меті запровадження високих правових стандартів, підвищення рівня правоосвітньої культури громадян та створення сильної, демократичної, правової держави.

Взагалі, відзначення тижня права дуже символічно для України, адже гідний внесок у становлення прогресивних уявлень про права людини зробив саме український народ. Ним була створена низка яскравих взірців правової думки і нормотворення, у яких отримали своє втілення такі найвищі цінності суспільства, як законність, свобода, рівність, повага до особи та ін. Чимало демократичних інститутів і гуманістичних ідей (народоправство, відмова від смертної кари, віротерпимість, виборність суддів тощо) народилися або дістали розвиток саме на території сучасної України.

Вся багатовікова історія нашого народу є яскравим прикладом самовідданої боротьби української нації за самовизначення, створення власної незалежної держави. 

Ідея прав і свобод людини знаходить своє відображення в поглядах багатьох українських мислителів. Прикладом може бути Михайло Драгоманов, який в останній чверті XIX ст. розробив конституцію суспільства, що ґрунтувалася на ідеї асоціації гармонійних особистостей. У конституційному проекті М. Драгоманова «Вільна спілка» проголошується примат людини, її прав і свобод між державою і суспільством. Спираючись на досягнення міжнародної конституційної думки, а подекуди і анархістські вчення, мислитель досить критично ставиться до унітарних державних структур, республіканського централізму, крайнощів націоналізму, які, на його погляд, призводять до примусу особистості, насильства над людиною, обмеження її прав і свобод. Саме людина для мислителя – основа основ соціального устрою, найвища цінність, гарантами прав якої може бути лише вільна асоціація (громада), а не держава, конфедерація типу швейцарської або федерація за зразком США чи Англії.

Якщо розглядати вже сучасний стан реалізації прав та свобод громадян, треба почати з подій що почалися з років незалежності нашої держави. Так, проголошення 24 серпня 1991 року незалежності України відкрило нову сторінку історії нашої держави та її народу, дало змогу розширити права і свободи громадян, наповнити їх новим змістом і значенням.
Конституція України 1996 року стала взірцем сучасного конституціоналізму з питань прав і свобод людини і громадянина. Вона визначила якісно новий, сучасний статус людини і громадянина в Україні.

Як показав час, що минув після прийняття Конституції України, проголошені в ній права і свободи набувають все більшого реального наповнення. Так, завдяки їх реалізації в Україні скасовано смертну кару, утворилося більш сотні політичних партій, формується громадянське суспільство.

Конституція всебічно гарантує права і свободи, передбачає механізм їх забезпечення і охорони. Про це свідчить система конституційних нормативно – правових гарантій прав і свобод, їх невичерпності та неприпустимості скасування.

Одним із найбільших і найвагоміших досягнень у справі гарантування прав і свобод є передбачена Конституцією система організаційно – правових гарантій, серед яких особливе значення відводиться Президентові України, Верховній Раді України, органам виконавчої влади та місцевого самоврядування, судам, прокуратурі, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини.

Додатковою гарантією прав і свобод людини є також міжнародні механізми захисту прав людини, до яких приєдналася Україна. Важливим кроком у цьому напрямі стала ратифікація 17 липня 1997 року Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Відтепер громадяни України мають можливість звертатися щодо захисту порушених їх прав до Європейського суду з прав людини. До того ж, приєднавшись у 1990 р. до Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, Україна також визнала і компетенцію Комітету ООН з прав людини щодо розгляду індивідуальних скарг громадян на порушення їх прав та свобод, гарантованих цим пактом.

У ст. 8 Конституції України юридично ліквідовано всі нормативні перешкоди на шляху до забезпечення прав і свобод людини і громадянина. В ній, зокрема, проголошено, що норми Основного Закону є нормами прямої дії. Завдяки цьому можливе звернення до суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції і воно належним чином гарантується навіть у разі відсутності інших нормативних правових актів.

Конституцією України передбачено також створення і закріплення дійового механізму захисту прав і свобод людини. Це стосується, головним чином, організації і здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову (ст. 6).

Саме на судову владу покладається функція захисту конституційних прав і свобод. До того ж, за чинною Конституцією, каральна функція суду поступається функції правозахисній, праворегулюючій. Згідно з чинним законодавством рішення про надання санкцій на арешт, тримання під вартою і затримання осіб, підозрюваних у здійсненні злочину, а також щодо проведення огляду та обшуку житла або іншої власності особи приймаються виключно судами України.

Важливими ланками в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні є Конституційний Суд України та Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

З часу запровадження в Україні інституції Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, моніторинг стану дотримання прав дитини завжди був предметом особливої уваги і турботи Уповноваженого, адже права людини починаються з прав дитини.